“Ищите Господа, когда можно найти Его;
призывайте Его, когда Он близко”
(Ис. 55:6).
* * *
Обратился человек
к Богу с пожеланием:
– Можешь ли со мной
сейчас Ты поговорить? –
Бог ответил ветерка
нежного дыханием...
Но не понял человек –
снова стал просить.
И не просто, а кричать:
– Говори со мною! –
Гром и ливень Бог послал
с высоты небес,
песнь деревьев, что поют,
шелестя листвою...
Не услышал человек –
стал просить чудес.
– Господи, позволь Тебя
мне хоть раз увидеть! –
Звезды вспыхнули тогда
сотнями гирлянд...
Человека не хотел
Бог ничем обидеть,
Он все сделал для того,
чтобы тот был рад.
– Бог, дотронься до меня!
Покажи, что рядом! –
И увидел в тот же миг
на своем плече
бабочку, что так была
хороша нарядом!..
Впопыхах смахнул ее...
и ушел ни с чем.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 3580 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Классно!... И жалко... Так и хочется крикнуть этому человеку: "Да раззуй же ты глаза!!!" Комментарий автора: Верно! Спасибо за отзыв!
Надежда
2012-08-06 13:09:39
!!! Комментарий автора: Спасибо!
Екатерина
2012-08-17 10:56:17
Слава Богу за ваш дар и что вы используете его для славы Бога!!! Стихи действительно касаются сердца... Значит их написал не религиозный человек, а любящий Бога. Благословений Комментарий автора: Благодарю!
Спасибо за посещение!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
